Я НЕ ПАМ'ЯТАЮ ЦЮ ВІЙНУ

Автор сценарію: Ігор Савиченко

Продюсер: Соломія Ільницька


Кінець лютого 2022, курортне передмістя Києва, ось-ось буде окуповане російськими військами.

Олена, адміністратор пансіонату для літніх людей, намагається організувати евакуацію своїх 106 пацієнтів, серед яких переважна більшість лежачі, у половини деменція.

Спробувавши всі варіанти, Олена звертається до Андрія, з яким мала токсичні відносини 30 років тому. Зараз він займає високу посаду і має авторитет серед військових, як ветеран АТО.

Швидко і чітко Андрій розпочинає операцію по евакуації, знаходячи рішення майже всіх проблем. 24 карети швидкої допомоги мають доставити пацієнтів у два етапи на вокзал, де на них чекає 2 купейних вагони, причеплених до евакуаційного потягу, що вивезе стариків до Словаччини, у щойно збудований пансіонат на 70 місць, в якому є все, окрім персоналу.

Менше з тим – така впертість Андрія лякає своїм цинізмом. Тими ж зусиллями можна евакуювати понад 1000 жінок з дітьми. За словами головного лікаря – лише половина пацієнтів дістанеться пункту призначення. Заради літніх пацієнтів Андрій ризикує життям бригад швидкої, персоналу пансіонату, пасажирів евакуаційного потягу і звичайно ж Олени, яка вже не рада, що звернулась за допомогою. Їх відносини стають все гіршими і гіршими. Всі навколо починають ненавидіти Андрія, навіть його підлеглі, з якими він пройшов війну.

Поведінка видається солдафонською і зовсім неетичною.

Але паралельно з насиченим подіями сюжетом вирішення проблем з евакуацією, боями, обстрілами і боротьбою за місце з пасажирами, що щільно забили сусідні вагони – розвивається зовсім інша історія серед пацієнтів. Стрес виводить багатьох із деменції, кожного по різному. Реакція на події часто іраціональна і сюреалістична.

Серед інших пацієнтів вирізняються інтелігентний Максим і аристократичного вигляду лежача Тетяна, обом по 90. Вони опиняються спочатку в одній швидкій, потім в одному купе. Тетяна поступово виходить із забуття, але вважає, що вона разом з Максимом їде у потязі з Туркменістану у 1947 році, їм по 17 і весь вагон забитий музично обдарованими підлітками. Професор київської консерваторії зібрав серед підлітків-сиріт, що знаходились в евакуації, найкращих і дорогою проводить репетиції і навіть концерти на довгих зупинках. Максим і Тетяна – скрипалі.

Через їх історію підліткового кохання, яка, нажаль, нічим не закінчується, глядач глибше розуміє і цінує стариків, яких так фанатично рятує Андрій. Їх доля, глибина характерів, надають цінність чим прекрасним людям, яким залишилось жити від сили кілька років.

Моральна дилема Андрія набуває інших сенсів і повертає до психологічної травми, яка унеможливила відносини з Оленою багато років тому.

За 20 годин з початку евакуації, потяг досягає кордону.

Всі питання з документами (точніше їх відсутністю) вирішені, з персоналом (серед яких військовозобов'язані чоловіки) також. Лише 60 пацієнтів пережило цю пекельну подорож – тож і з наявністю місць у санаторії Словаччини також все зрозуміло.

Пацієнти, що дивом повиходили з деменції, хоч і не повністю усвідомлюють ситуацію, або ж розуміють її абсолютно хибно, починають колективне марення.

Їх всіх об’єднує небажання помирати за межами України.

На фоні цього театру абсурду Андрій і Олена нарешті відверто оговорюють свої відносини, наче сповідуються. Вони спонтанно, наче надолужуючи всі роки, які не були разом, займаються сексом, брутально і в незручних умовах.

Після чого Андрій мовчки йде і відчіпляє 2 вагони з пацієнтами від потягу, що перетинає кордон.

Вагони зупиняються у засніженому полі, пацієнти заспокоюються, настає тиша.


 

Команда проєкту

Ігор Савиченко, автор сценарію

Розпочав свою кар’єру у кіно зі сценариста, але швидко перемкнувся на продюсування фільмів.

За 16 років у його доробку 10 повнометражних ігрових фільмів, 5 повнометражних документальних і понад 30 короткометражних.

7 повнометражних ігрових фільмів підряд мали прем’єру на фестивалях класу А.

Загалом фільми Ігоря 24 рази брали участь на фестивалях А класу і отримали там 6 нагород. Деякі фільми стали лідерами прокату в Україні.

В більшості фільмів Ігор брав активну участь у розробці сценарію.

Серед найвідоміших фільмів Коли Падають Дерева, Забуті, Пофарбоване Пташеня, Брама, Голоси Чорнобилю


Соломія Ільницька, продюсерка

ОСВІТА:

2014 Краківська академія ім.А.Ф. Моджевського (Польща)

Спеціальність: Організація кіновиробництва

2014 Артистична школа в Катовіце (Польща)

Спеціальність: Звукорежисура




ДОСВІД РОБОТИ:

2021-по сьог. ТОВ “Директорія кіно”

2015-2020 КЗ «Івано-Франківський Новий Театр»

2014-2015 Радіо “Західний полюс”/Канал 402

2013-2014 Krakow Regional Film Fund/Krakow Film Commission

2011-2012 Krakow Festival Office


ТЕАТР

Режисер

Вистава “Балкон Крігера”, автор п’єси, режисер

Вистава “WHO’S BAD?” за мотивами казки “Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, інсценізація, режисер

Мюзикл “Пропозиція” за п’єсою А.Чехова, інсценізація, режисер, автор пісень

Вистава “Перехрестя”, автор п’єси, режисер

Вистава “Як важливо бути поважним” Оскара Уайльда, режисер

Асистент режисера

Вистава “Людина-подушка” Мартіна Макдонаха, режисер Тарас Бенюк

Вистава “Абрикосовий рай” Олени Ісаєвої, режисер Тарас Бенюк

Вистава “Ігри на задньому дворі” Едни Мазії, режисер Тарас Бенюк

Вистава “Собака” Валентина Красноговора, режисер Тарас Бенюк

Вистава “Інша” Ніла Лабута, режисер Тарас Бенюк


КІНО

2022 ДІМ ЗА СКЛОМ, повнометражний фільм Тараса Дроня, продакшн-менеджер

2022 ТАТУНЧИК, повнометражний